Батько — Косаківський Григорій Миколайович, народився 25.10.1920 р. у с. Козинці Турбівського району Вінницької області в бідній селянській сім’ї. Навчався в Козинецькій початковій школі, а середню закінчував уже в сусідньому Турбові, куди переїхали батьки. Вищу освіту здобув в Одеському державному університеті на історичному факультеті. За фахом — історик.

З перших днів Великої вітчизняної війни мобілізований у винищувальний загін воднотранспортного району Одеси, до завдання якого входило нічне патрулювання міста й боротьба з парашутистами ворога. Але в зв’язку з тим, що навчався на випускному курсі, був відкликаний для завершення навчання й евакуйований разом з університетом у місто Майкоп — центр Адигейської автономної області.

Улітку 1942-го отримав диплом із відзнакою й одразу одягнув червоноармійську форму. Понад місяць прослужив рядовим червоноармійцем в 174-му та 180-му запасних полках, потім був відібраний до гвардійських мінометних частин і зарахований до 4-ої окремої гірсько-мінометної батареї. У складі цієї батареї воював із жовтня 1942 року до лютого 1943 року розвідником. Згодом батарея влилася до 3-го окремого гірсько-гвардійського мінометного дивізіону. У цій частині «гірських катюш» пройшов нелегкий фронтовий шлях від Кавказьких гір до Праги. Брав участь у бойових діях на Північному Кавказі під Туапсе, на «Малій землі» під Новоросійськом, у морському десанті під Керчю, визволенні Криму, Прикарпаття й Закарпаття, у подоланні сильно укріпленої лінії оборони ворога в Карпатах (лінія Арпада), звільненні Польщі, Угорщини, Чехословаччини.

24 квітня 1944 року при штурмі Сапун-гори під Севастополем був поранений. Не захотів евакуюватися в госпіталь для операції по видаленню осколків із шийної області. Полишив медсанбат і пішов наздоганяти свою частину, яка продовжувала наступати. Осколки, що залишилися, завдали в подальшому Григорію Миколайовичу чимало клопоту та страждань, але хто ж тоді про це думав: усі думки були про Перемогу. Для Григорія Косаківського війна закінчилась під містечком Пардубіце близько 70 км від Праги не 9-го травня, як для всіх, а 12-го. Він ще брав участь у Празькій операції — останній стратегічній наступальній операції військ 1-го, 2-го й 4-го Українських фронтів зі знищення потужного угрупування німецьких військ на території Чехословаччини й очищення її від фашистів, яка завершилась звільненням Праги. Закінчив війну в званні гвардії сержанта. За мужність, стійкість і особисту хоробрість, проявлену в боях на Малій землі, нагороджений орденом Червоної Зірки, а за участь у важких боях по подоланню Карпат та визволенню міста Ружемберка (Чехія) удостоєний ордена Великої Вітчизняної війни ІІ ступеню, двох медалей і двох подяк Верховного Головнокомандувача.  

  Повернувся з війни додому в листопаді 1945 року й пішов працювати істориком у середню школу в Турбові. Рік потому був висунутий на партійну роботу в Турбівський райком партії, де трудився завідуючим парткабінетом, а потім — відділом пропаганди та агітації. В 1949 році обраний другим секретарем райкому партії в сусідньому Чернівецькому районі. Звідти його в 1951 році перевели до Вінниці, де працював спочатку протягом року завідуючим відділом пропаганди та агітації, а згодом упродовж семи років — завідуючим відділом  шкіл і вузів тамтешнього обкому партії, а з 1958-го й до виходу на пенсію, майже 25 років, — секретарем виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів. Саме на посаді секретаря облвиконкому найбільш повно розкрився його талант організатора, професіонала державної служби, якого любили й поважали люди, колеги. Виховав не одне покоління здібних керівників виконавчої влади, дав путівку в життя рясній плеяді працівників органів самоврядування на Вінниччині.

За великий внесок у соціально-економічний, духовний і культурний розвиток області, заслуги перед державою й народом, сумлінну працю нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Знак пошани й Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, багатьма медалями. 

  

Помер у 2006 році. Г.Косаківського, фронтовика, чесну, принципову та порядну людину з бездоганною репутацією до сих пір с повагою згадують добрим словом земляки. Про це йшлося й у статті, надрукованій у газеті обласної ради «Вінниччина» (на стор. 15) 27 жовтня 2010 року з нагоди 90-річчя із дня його народження http://www.vinnichina.inf.ua/Archive/2010/n82.pdf

Мати — Косаківська Юзефа Миронівна (дівоче прізвище Баранишина), теж родом із села Козинці Вінницької області. Народилася 3.03.1927 р. у селянській сім’ї. Була учасником трудового фронту, у 1944-му працювала на відбудові столиці — у Дарниці на відновленні залізничних колій. Познайомилися із Григорієм Миколайовичем у 1944 році, коли він прибув із фронту в короткотермінову відпустку. Потім листувалися, а після того, як Г.Косаківський повернувся з війни додому — у Турбів — в лютому 1946-го побралися. Закінчила Вінницький медінститут, усе життя пропрацювала дитячим лікарем-психіатром в обласній лікарні. 

 Григорій Миколайович і Юзефа Миронівна прожили в мирі й злагоді майже 60 років, виховавши двох синів, Леоніда, майбутнього мера Києва й відомого політика, та Володимира, 1946 року народження, який закінчив механіко-математичний факультет Київського університету, і перед виходом на пенсію працював програмістом у компанії М.С.Л. — операторові державних лотерей. Померла Юзефа Миронівна в 2007 році. 

Поховані Григорій Миколайович і Юзефа Миронівна у Вінниці. 

Докладно про «малу батьківщину» та батьків Л.Косаківського читайте тут.

©Л.Г.Косаківський. Всі права захищені. Передрук матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється лише за наявності посилання. 

Создать бесплатный сайт с uCoz