Витримки з книг окремих авторів

 

«Характерною особливістю Леоніда Даниловича Кучми, стало правило — усувати зі свого найближчого оточення всіх, хто своїм авторитетом і діями починав його затінювати та міг створити у перспективі конкуренцію… Так зробили і з вмілим господарником і організатором Леонідом Косаківським, коли побачили, що створена ним Асоціація історичних міст України може перетворитися у штаб на майбутніх виборах Президента, тому швиденько погасили цю та інші ініціативи глави столичної адміністрації і теж брутально зняли його з посади…»

(Чобіт Д. Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави. – К., 1999.)

 

…На следующий день в чистой и уютной комнате СИЗО, вместе с обоими своими адвокатами, я встречал гостей. Через порог переступила высокая сухопарая дама, за ней шел переводчик. Следом ступали еще трое мужчин. Одного из них я знал. Это был народный депутат Украины, он же представитель Украины в Европарламенте. Анатолий Раханский. Имя женщины было — Ханне. Ханне Северинсен. Записал я фамилии и мужчин, депутатов Европарламента.

Во встрече принимал участие и начальник СИЗО. Он был в парадном мундире. Под окном расположилась женщина в военной форме. Она отвечала за чай и сладости, подавая их через каждые двадцать минут.

Госпожа Северинсен предупредила, что самое большее у них времени — полтора часа. Ибо весь день расписан на встречи буквально по минутам. Мы беседовали три часа. Похоже, гости из Страсбурга пожелали разобраться в моем деле до тонкостей.

Прощаясь со мной, госпожа Ханне Северинсен заявила:

— Этими днями американский комитет защиты журналистов главу вашего государства зачислил под номером шесть в десятку мировых «врагов прессы». Мы убедились на вашем примере, что это справедливо. В свою очередь, наш комитет, в котором мы все трое работаем, вынесет на рассмотрение Европарламента специальное постановление о вашем противоправном содержании под стражей. Если к этому времени суд не выпустит вас на волю. Об этом мы будем тоже говорить на заключительной встрече с руководителями Украины…

Это поддерживало и окрыляло

Прощаясь в тот день со мной, госпожа Северинсен заметила:

— А сказать спасибо, что мы вас нашли, вы должны Леониду Косаковскому. Это он помог нам встретиться с вами.

За что я еще раз говорю большое спасибо Леониду Григорьевичу.

(Горобец А.А. Босиком по битому стеклу. — К.: Ми. — 2003. — С. 284).

 

…Після відставки В.А.Згурського єралаш у міськраді розтягнувся на кулька років. Неймовірно складні обов’язки мера виконували М.В.Лаврухін, А.Г.Назарчук, О.М.Мосіюк, Г.Д.Малишевський, В.П.Нестеренко, І.П.Данькевич, І.М.Салій. За п’ять років на головному управлінському пульті міста змінилося вісім господарів! Кадрова чехарда творила царство безпорядку, плодила зграю ласих до дарівщини і їхніх покровителів із найвищих чиновників держави. Коли ж усенародно обраний у 1994 році мер Л.Г.Косаківський взявся рішуче вгамовувати зажерливих «прихватизаторів», президент і уряд його звільнили з посади. Відтоді інтереси верхівки столичної влади і жителів столиці полярно розійшлися… 

(Борис Кириченко. Пелюстка роси. — К. Видавництво «Синопсис», 2009. — С.75)  

 

Рядки із книги Павла Зіброва "ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"

 ВОНА ВРЯТУВАЛА МЕНЕ ВІД СМЕРТІ.

Від Марини дуже важко щось приховати, а іноді вона сама каже, що буде, бо бачить це у ві сні. Так було з моїми автоаваріями: про першу я взагалі Марині не хотів говорити, вона сама все зрозуміла, а про другу вона попередила.

... …

Про другу аварію Марина мене попередила. За день до того, як це сталося, вона побачила сон, в якому я потрапляю в автомобільну катастрофу. Вона мене благає:

- Паша, не їдь! 

Але я не можу не поїхати, я дав слово, за мною вже вислали машину, і разом з дуетом "Світязь" ми мали їхати до Луцька на передноворічний концерт.

Машину прислали гарну, круту, новеньку "Ауді"-80. Я сів в машину, на переднє місце поряд з водієм. Виїхали з двору і проїхали як раз під нашими вікнами. І у вікно Марина мені показує - пристебни ремінь безпеки! Я цього ніколи не робив. Але, щоб її заспокоїти, пристебнувся і примусив так само зробити і водія. Це врятувало нам життя. У той день як раз випав сніг, і смуга, яка розділяє полоси, була у льоду. Ми йшли по четвертій полосі. Водій, який їхав нам на зустріч, дуже поспішав на Святошинський ринок купити квіти на день народження. І на проспекті Перемоги біля Святошино його машину розгортає і кидає прямо на нас. На всій швидкості. Він розбився. А нас врятували ремені безпеки. Чолом я дістав лобове скло. Отримав струс мозку, перелом носу, дуже сильно забився.

Марині не дзвоню, мамі не дзвоню. Дзвоню брату:

- Я тут потрапив у аварію, давай, приїзджай і щось роби.

Він приїхав, забрав мої речі і повіз їх Марині. Марина побачила закривавлену куртку - і все зрозуміла. Телефонує в лікарню:

- Ні в якому разі не оперуйте, не торкайтесь носа!

Справа в тому, що ніс - це резонатор звуку, який дуже важливий для будь-якого вокаліста. І якщо він не буде правильно складений, то на кар'єрі можна поставити хрест. Марина в сльозах телефонує Косаківському, меру міста. Він її заспокоїв:

- Не хвилюйтесь, я зараз підійму найкращих лікарів.

У восьмій лікарні знайшли найкращого - професора Тишко. Заочно я був з ним знайомий - співав його пісню "Гуси-лебеді" і думав, що Тишко - то поет, а виявилось - хірург. Прооперував він мене. Я прокидаюсь на лікарняному ліжку, такий собі красень у гіпсу, і чую:

- Здрастуйте! Я - Тишко Федір. Ви нещодавно пісню "Гуси-лебеді" записали. Так я - автор цієї пісні. Будемо знайомі.

Це було як раз перед Новим Роком.

Було дуже приємно, коли в лікарню телефонували і цікавились моїм здоров'ям з адміністрації Президента, і мер. Мені виділили окрему палату, з телевізором, холодильником. Влаштували консиліум лікарів: один професор, другий, той тиск міряє, той за руку тримає, той у очі заглядає, і все доповідають одному, головному. Я лежу і думаю: "Боже, як Зіброва всі люблять і шанують, он скільки професорів над ним схилилось..."

Марина приходить, я їй те розповідаю. А вона мені:

- Якби я не зателефонувала Косаківському, то було б тобі тут стільки професорів... Це він потурбувався.

В палату до мене не пускали нікого. Але ще в реанімацію до мене прорвався Юра Рибчинський з Борею Воскресенським: "укатали" медперсонал.

Питаю:

- Як ви це зробили?

- Та взяли дві пляшки - одну нам, а другою ми споїли чергового лікаря.

На другий день зайшли Білоножки Світлана і Віталік, - теж прорвались. Себе я ще у дзеркало не бачив, та Віталік мене попередив:

- Боже, Паша, який ти красень! Ти - як кіргіз, тільки в квадраті: обличчя широке, очі вузенькі і спухлі.

На Новий Рік ми з лікарні втекли, - Марина вивела мене чорним ходом.

У лікарні я пробув не довго. А через місяць мені треба було давати сольний концерт у "Бінго" на зоряному пресклубі. Ажіотаж виник страшенний: всі знали про цю аварію. В газетах написали: Павло Зібров розбився. Телебачення і радіо намагалися пробратися в лікарню, але Марина їх не пустила. Всі очікували, що ж буде з того концерту. Спочатку треба було відпрацювати концерт, а потім спілкуватися з кореспондентами популярних видань. Народу прийшла сила силенна. Всі прийшли подивитися, як Зібров після аварії буде давати концерт і спілкуватися.

Я прийняв рішення виступати. Ми провели репетицію, світлову, звукову, і все це - в прокуреному приміщенні "Бінго", колишньому клубі авіазаводу, де 20 років тому ми грали танці. Страшенно боліла голова. Але я посміхався. Співав і посміхався. З цього концерту зробили запис, я його переглянув і був вражений, - все виглядало дуже пристойно. Але яких сил мені коштувало то все витримати!..

(З офіційного сайту Павла Зіброва http://www.zibrov.com.ua/ukr/biography.aspx?27#text)

 

 

©Л.Г.Косаківський. Всі права захищені. Передрук матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється лише за наявності посилання. 

Создать бесплатный сайт с uCoz